Відійшов у вічність поет Леонід Талалай

[admin]

Вийде дівчина, буде дивиться,
Довго здивовано буде гадать,
Чому це кружляє над хатою птиця,
Кружляє, кружляє і не сіда.

Як розхвилюється в дівчини серце!
Повітря запахне дощем і житом.
Буде веселку, жартуючи, серпень
Над селом і над полем котити.

І знову надвечір дівчата з докором
Про нього на вигоні тихо шепочуть:
— Дивись, повернувся із армії гордим,
До нас і підходити навіть не хоче.

Стоїть несполохана тиша синя.
І як розказать, що не вмерла війна,
Що юність обпалена чорним промінням,
Про яке тільки в книгах читала вона?

І над нею, над Олею, птиця в неспокої
Кружляє, кружляє і не сіда…
В обіймах греблі високої
Засинає в ставку вода.

І спокійні, спокійні зовпі,
Над селом, що натомлене спить,
Не витримують тиші зорі
І зриваються, щоб згоріть.

Дівочою піснею північ озветься,
Відлунить зітхання, чекання, красу.
І перепел в житі дозрілім жахнеться
І дужими крилами струсить росу.

А дівчині знову насниться
І вечір, і верби, і став, і вода,
І те, як щоденно над хатою птиця
Кружляє, кружляє, але не сіда.

1965

[admin]

Верхів’ями день догорів,
Як усмішка теплого літа,
Темніє вода у Дніпрі,
Верба починає темніти.

І вечір уже звечорів,
І ясена тінь вечорова
Ховає у сонній траві
Гнізда прохололу підкову.

Як хочеться все охопить
Очима, чуттями своїми!
Уже потемніли степи,
І сутінки стали густими.

Уже піднялася пітьма,
Зрівняла долину з горою…
І відстані майже нема
Між зіркою в небі і мною.

1981

[admin]

Так пахне спека на стерні
Достиглим літом і здоров’ям,
Так переповнюються дні
І сподіванням, і любов’ю.

Але у тихі вечори
У почуття мої і думи
Вітрами іншої пори
Уже повіяло, подуло.

У небі википіла синь,
Позолотішала солома.
Далекі чую голоси
На тому березі, на тому.

Ще сумувати, не з руки,
Усе надіями сповито,
І пролітають літаки
Над журавлями і над літом.

І більше бачу я краси,
І відчуваю кожен промінь,
Бо даленіють голоси
На тому березі, на тому.

А щось обізветься в мені,
І я в неспокої погляну —
А біля річки вороні
Уже надихали туману.

Іржання котиться в ліси,
У свій початок, як додому,
І притихають голоси
На тому березі, на тому.

1971

[Олександр]

Можливо, ви зробите у Клубі вечір пам'яті?

[admin]

Ця новина приголомшила мене, щойно я увімкнула комп’ютер, прийшовши додому. Як же гірко, коли нас полишають Поети!
Олександре, а у Вас там нема його текстів? Щоб ось так тут розмістити?

[Олександр]

http://ualit.org/?p=3024

Сьогодні, 19 червня, пішов з життя відомий український поет, лауреат Шевченківської премії Леонід Талалай. Це сталося в його будинку на Жуковому острові у Києві.

За попередніми, відомостями причиною смерті став нещасний випадок.

Леонід Талалай народився 11 листопада 1941 року у с. Савинці Савинського району Харківської області. 1956 року переїхав із батьками в Горлівку, де працював теслею, каменярем, водночас навчався. 1958 закінчив школу робітничої молоді. Служив в армії в Білорусі та Казахстані в ракетних військах, де зазнав опромінення, довго й тяжко хворів.

1971 року закінчив Літературний інститут імені Горького у Москві.

Автор понад десятка поетичних збірок, остання з яких – «Безпритульна течія» (2011) – започаткувала нову книжкову серію «Третє тисячоліття: українська поезія»

1993 року за збірку поезій “Вибране” Леонід Талалай отримав найвищу літературну нагороду – Шевченківську премію. Також письменник був лауреатом премії імені Володимира Сосюри.

З 1967 року – член Національної спілки письменників України.

Вічна пам'ять!