- Дмитро Іванов
- 18561259.jpg (29.95 Кб) Переглянуто 4205 разів
Дмитра Іванова (нар. 1946 р. на Кіровоградщині, нині мешкає і працює в Чернігові) уславив жанр балади. Його талант має ліро-епічне забарвлення. Баладами Іванова захоплювалися зокрема Микола Вінграновський та Леонід Талалай. Левова частка доробку поета, якщо судити за книжкою "Село в терновому вінку" (2008; книжка, між іншим, увінчана Шевченківською премією), - це саме балади на автобіографічні сюжети: повоєнне село, голодне дитинство, людські драми і трагедії, загострені на тлі суворої доби.
Але є у Дмитра Іванова й суто ліричні твори - то елегійно-задумливі, то гостроемоційні, пристрасні. Кілька з них я дібрала на свій смак для наших апострофських читачів та гостей форуму.* * *
Валерію ЯсиновськомуЯблуня над шляхом нахилилась,
Ліктями зіпершись на паркан.
Яблуками в далеч задивилась
Вслід
у вирій линучим шпакам.
Мальви присмутнілі й мальвенята
Шепотять із двору їм:
"Щасти!"
І зітхає тихо сива хата
У лице пожовкле самоти.
День біля колодязя спинився
І, відвівши сплутане гілля,
Тиші вересневої напився
Із відра
у дзьобі журавля...
* * *
Він стрів мене у яворах.
На груди лапами обперся,
Щасливо в очі зазирав,
Лизав лице,
об ноги терся.
І пахнув рідно,
як раніш,
Сараєм,
полем,
бузиною;
Котивсь на радощах в шпориш,
То біг вперед,
то йшов за мною,
То лопухам у вуха гув
Й дівчачим платтям зла накоїв,
Аж засміявся дід Інгул
У жменю греблі кам"яної.
А вже як в лузі я спинивсь,
Де обняла мене калина, -
Під серцем в мене примостивсь
І дихав тихо, як дитина.
Його усяким я знавав:
М"яким, жорстким, несамовитим,
Та злим ніколи не бував
Мого села
родинний вітер.
* * *
Я все забув. Зміліла пам"ять.
Чи суховик її задув?
Але згорілими губами
Я не забув твою ходу.
Я все забув. Розпалась пам"ять,
Як дим у спаленім саду.
Та поміж чорними стовпами
Я не забув твою ходу.
Я все забув.
Слова нерівні,
Котрі збирала в полу ніч,
І очі прокляті і рідні,
І вуст німих безумний клич.
Я все забув.
І сонні зорі
Кирпатих перс - у карій млі,
І щастя блискітки прозорі
на веснянім твоїм чолі...
Я все забув.
І за літами
Себе,
забутого,
веду.
Лиш посивілими вустами
Я не забув
твою
ходу.
* * *
Ми більше не зустрінемось з тобою.
Ми житимем
Як небо із рікою:
Воно - у ній,
вона - у нім.
І любо їм,
і горе їм.