Олександр » 21 липня 2013, 13:06
„Кому ти граєш, сліпий сурмаче ?
Кого збираєш, кличеш до бою ?
Ти сам у полі, старий козаче,
Славного війська нема з тобою.
Ти сам у полі, безвісний друже:
Одні померли, інші забиті,
А ті заснули, і їм байдуже —
Правда і воля і все на світі.
А ще багато — між ворогами
Стоять на чатах, завжди готові
Давити кіньми, бить нагаями,
Мечі топити у братній крові.
Як хочеш, друже, згадать минуле,
Вилити смуток, що тисне груди,
То грай тихенько, щоб не почули.
Щоб не сміялись над нами люди".
„Я добре знаю, любий юначе,
Що ми у полі лише з тобою,
Але ніколи сурма не плаче:
Вона гукає, кличе до бою.
Бо там, де мури і чорні ґрати,
І пильні слуги скрізь насторожі.
Коли мій виклик почну я грати —
Проймуться жахом серця ворожі.
І переможець думати буде,
Що йдуть за нами великі сили,
Що схаменулись, проснулись люди,
Що наша слава встає з могили".
ЕПІГОНИ
Вже впало сім вождів
Біля семи воріт.
Хтось в море опустив
Кривавий сонця шит:
Кривавий день погас
В безоднях наших душ,
І сумнів поміж нас
Вповзає, наче вуж.
Слизький, лукавий гад,
Сичить до мене він:
„Вертай полки назад,
Не прирікай на згин.
Не буде слави тим,
Хто взяв від інших стяг.
Не йди шляхом чужим,
Про свій подумай шлях,
Багато гарних міст
І неприступних брам.
Ти переможця хист
Покажеш ліпше там".
Ну, що ж. Нехай цвітуть
Незнані городи.
Мене ніяка путь
Не приведе туди.
Бо перед нами ціль
Чорніє та сама.
Своїх шляхів відціль
Ні в кого з нас нема.
Підійме завтра знов
Щита ясного Феб,
І знов проллється кров
На древні мури Теб,
Червона течія
Обмиє ноги нам,
І, може, згину я
І всі поляжуть там,
Куди нас кличе гнів
І помсти заповіт,
Де впало сім вождів
Біля семи воріт.
Є радість творчости, захоплення і чар,
А "муки творчости" – це вигадка нездар.
І. Качуровський