Мої враження від останніх подій...

Re: Мої враження від останніх подій...

Повідомлення Lucinissima » 04 березня 2014, 16:35

Ларочко, Ти плакала, слухаючи "Пливе кача по Тисині", а я - після того, як побачила жахливе харківське побоїще від 1 березня (початок весни, холера ясна!).
І плакала не лише від співчуття до постраждалих (хоча й це також!), а й від сорому. За Харків. За те, що живуть у ньому такі звірі (хоча й знаю, що найактивнішим елементом тих заворушень стали російські гастролери).

Враження від подій - не мої особисті, а двох учасників, точніше учасниць, гідних довіри. Запозичено з Фейсбуку.

Перша свідчиця - психолог Наталія Колотій, дружина Олега Колотія, постраждалого в січні під час Форуму Євромайданів (чоловік охороняв книгарню "Є", яку хотіли розтрощити вандали, був атакований і дістав травму ока).

"Итак, вчера, 1 марта 2014 года произошел захват Харьковской ОДА
пророссийски настроенными людьми или бандитами из России. Беснующаяся,
многотысячная толпа, поддерживающая бывшего президента, а в его лице
президента России, боящаяся бандеровцев, фашистов, радикалов, желающая
стабильности и хорошо работающая, плюс приехавшие неизвестно откуда
вооруженные люди, большое количество спортсменов из <<Оплота>> смела
кордон милиции и захватила Харьковскую ОДА. Самооборону также
разгромили и взяли в плен.
Я не все видела своими глазами. Я подошла уже в тот момент, когда
ребят самообороны выволокли на улицу, рассадили на две группы: одну -
на центральной улице города Сумской, а другую - на сцене площади
Свободы.
Я слышала радостные крики и аплодисменты молодых девочек и пожилых
людей, я видела радость и ликование тех, кто поддерживал поднятие
российского флага над украинским госучреждением. Но самое страшное
оказалось то, что толпа ликовала при виде тех надругательств, которые
совершались над пленными.
В какой-то момент, мне показалось, что я нахожусь на пути к Голгофе,
по которому ведут оплеванного, изувеченного, окровавленного Христа,
скандируя: <<Распни!>>. Веселящаяся толпа, которая не ведает что творит,
руководимая невидимым кукловодом, опьяненная ожиданием кровавого
зрелища...
Ребят выводили как последних скотов, на четвереньках. В них плевали,
их били ногами, палками, щитами и всем тем, что попадало под руку. Их
обзывали фашистами и бандеровцами. Спасибо некоторым мужикам
милиционерам: они пытались прикрывать пацанов, чтобы толпа их не
порвала на куски.
Мне с группой девочек удалось пройти сквозь кордоны милиции как
медикам и оказать первую помощь тем, кого посадили на асфальте
проезжей части Сумской. До сих пор не укладывается в голове все
происходящее. Толпа обступила ребят, милиция еле сдерживала натиск.
Каждый, кто прорывался, подбегал к ребятам и бил их, не разбирая куда:
по голове, по лицу, по почкам, в пах. Ребята сидели тихо, не роняя ни
одного слова. Окровавленные лица, поломанные руки и ноги, разбитые
глаза, рваные раны. Да, они были перепуганы, им было очень больно, но
они терпели все надругательства с необъяснимым мужским достоинством.
Оказав первую помощь ребятам, я попросила одного из милиционеров
провести нас к сцене, чтобы помочь и там. Спасибо ему, что не отказал
и провел сквозь ревущую толпу на сцену. В первые секунды у меня очень
закружилась голова от увиденного. Как вы думаете, сколько побоев может
выдержать человек, чтобы не потерять сознание, не умереть? А какой
силы способны наносить удары явные профессионалы, эдакие дядьки с
грудой мышц и явным опытом военных действий? Один из них с
остервенением избивал мальчика. Он не был трезв, у него были
стеклянные, озлобленные глаза. Ему было все равно кого бить. Я
попыталась его остановить, крича, чтобы медикам дали возможность
помочь раненым. Нас почти не слышали. Пацанов били, у них вытряхивали
документы, отбирали мобильные телефоны, искали деньги, оружие, уже не
знаю, что еще. Но главное, били их под овации толпы! Только когда я
заорала, чтобы не били пленных, у военизированных молодчиков сработало
как будто кодовое слово. Они отступили, и дали нам сделать свое дело.
Я видела, как машины скорой помощи подъезжали к площади, и врачи
старались быстрее посадить тяжело раненых в машины. Я видела слезы на
глазах у женщины-врача, спасающей ребят от творящихся бесчинств.
Молодой парень с окровавленным и опухшим от побоев лицом лет двадцати,
прижался ко мне и говорит: <<Передайте моей маме, что еще один воин
небесной сотни появится сегодня>>. Он назвал фамилию мамы и имя, а я
забыла и потом не смогла вспомнить. До сих пор не могу себе этого
простить! Получается, этот ребенок готовился умереть, умереть не за
чужое государство, не за чужих политиков. Он готов был принять смерть
за свободу и будущее страны, которую успел полюбить гораздо сильнее,
чем мы, старшее поколение, <<Иваны без родства>>, которые допустили,
чтобы за наши куриные мозги или слишком умные, за наше равнодушие и
безразличие гибли дети.
И еще один штрих к увиденному. Ненависть и жестокость уродует людей.
Но особенно это уродство проявляется в женщинах. Мне все время
казалось, что я слышу только женские голоса. Может потому что сама
мать, может потому, что для слуха чудовищны слова из уст женщин:
<<убить>>, <<разорвать>>, <<уничтожить>>, <<распять матерей, родивших таких
ублюдков>>. Бесы в обличии женщины - это страшно. Страшно, что не
рождается материнское сострадание, что сердце не откликается на боль,
на кровь, что женщина не останавливает бьющих и калечащих детей
взрослых мужчин, а наоборот, подбрасывает хворост в огонь. А еще
страшнее ликование молодых девочек, видящих жестокость, кровь не
киношную, а настоящую, реальную. Что с нами случилось, женщины,
девочки? В какой момент в нас подменили живое сердце и вставили кусок
льда? Получается кровь этих мальчиков на нас и на наших детях? Что за
этим последует, что станет далее с нашими душами!?..
Буду заканчивать. Прежде всего, хотелось говорить не о политике, не о
том, на чьей стороне правда. Хотелось снять завесы с другого: сегодня
цена человеческой жизни ничтожна. Сегодня мир и люди словно
раскололись на две половинки. Одни - бесстрашно погибают с улыбкой за
всех нас, а у других наружу вылезло все самое нечистоплотное,
звериное, появился остервенелый оскал и злоба, крушащая все вокруг, и
не терпящая любых проявлений свободы и жизни. Важно помнить только об
одном: нас ни к чему не принуждают насильно, мы все это выбираем сами.
Нам свободный выбор был дан от рождения, эту свободу никто не отбирал,
ее можно отдать или сохранить только добровольно. Свободный выбор -
да, но никто не давал нам право отбирать жизнь у любого человека,
стоящего на любой стороне баррикад, отстаивающего любые политические
интересы. Жизнь можно отдать только осознанно, по собственному выбору,
по Воле Бога...
Колотий Наталья, психолог
"

Друга жінка - знаний у Харкові літературознавець і громадський діяч Ольга Різниченко - стала жертвою заворушень, діставши кілька забоїв обличчя. Недолюдки не зупинялись перед побиттям жінок та інвалідів: сліпий журналіст радіо "Свобода" Володимир Носков, якого згадує пані Ольга, також був побитий.

"Харків напередодні Прощеної неділі

За 15 хвилин до штурму Харківської ОДА побачила, як афганці, мужики в
уніформі 40-50-ти років, яких прислав для наведення порядку міністр
МВС Аваков, виходять із установи і проходять за територію КПП. За
декілька днів до цього хлопці розповідали, що їм вони пропонували
величезні кошти, щоб ті залишили приміщення. Думаю, причина у тому, що
влада не встигла знищити якісь документи, які рівною мірою не вигідні
ні Гепі з Допою, ні Авакову з його оточенням. Близько 11.30 Василь
Хома, керівник апарату ХОДА, на підвищених тонах попередив, що усіх,
хто не полишить територію ОДА, потраплять у м'ясорубку. Тобто штурм
був передбачений і про це певно знали представники колишньої опозиції.
На момент штурму в середині ОДА були хлопці з Правого сектору,
волонтери, молодь, школярі і дівчата. Підкреслюю, жодного представника
опозиційних партій не було. Я їх побачила вже у лікарні Невідкладної
хірургії.
Як все починалось. До кордону міліції під ОДА по першій годині
підходило все більше агресивних людей. Кричать, обзивають, обіцяють
вбити і спалити. Серед них багато на вигляд симпатичної молоді, жінки
з дітьми. І поряд з ними - зеківські покоцані пики. Вони разом
скандують <<УПА-параша>> - <<Дави хохлів>> - <<Харків-Росія>>. На всі ці
провокації ми не реагуємо. Стоїмо мовчки. В наш бік полетіли каміння.
Заходжу в приміщення, телефоную друзям, знайомим, щоб підтягалися під
ХОДА. Кажу, що біля міліційного кордону прибувають гопники. Зараз вже
біля п'ятисот. Говорю і чую вибух. Забіг хлопчик, лице червоне,
потрапив під газову атаку. Встигли напоїти його молоком. Другий тягне
ногу... Поранення від розірваної гранати. Хлопці з Правого сектора,
добровольчих сотень на ходу натягують шоломи, розбирають палиці і
вибігають з центральної двері. Через вікно гардеробної летить каміння.
Жінок і дівчат просять перебиратися на поверхи вище. Витягнули до
вхідних дверей пожежний рукав. Вода то тече, то не тече. Кричать:
<<Відкрийте воду...>> Гопники вриваються через розбиті вікна. Хлопці з
вулиці відступають в приміщення і за ними через центральний вхід суне
хмара тітушок. Ми побігли на другий поверх. Бачу, дуже якось спокійно,
урочисто спускаються сходинками Жадан із сліпим журналістом радіо
<<Свобода>> Володимиром Носковим. Хлопці відкрили над першим поверхом
вікно. Ловили нас знизу. Приземлившись, побігли до паркану. Поки інші
перелізали, побачила, що з боку площі Свободи ті тушки повалили
чавунний паркан і біжать на нас. За хвилину вони вже були поряд.
Розлючені обличчя, червоні очі, широко відкриті, як чорні дірки, роти.
Били спочатку кулаками, потім ногами. Чую, хтось кричить: <<Не
добивайте. Вона має на камеру покаятися. І на сцену.>> Піднімаюсь, у
дворі в альтанці бачу перев'язують поранених. Дівчинка перекисом
витерла кров з-під носу, поклала тампон на око. У супроводі
колорадських виходжу на Мироносицьку. Там вже повно прихильників
<<законно обраного Гепи і законно призначеного Допи>>. Обступили, взяли
в кільце. Не бомжі, не алкаші, не зеки. Пристойно одягнені люди зовсім
не пролетарського вигляду. Плювали в обличчя, кричали, що зараз мене,
суку фашистську, розірвуть на шматки. Пробували поставити на коліна -
я їм порадила, щоб краще вже били. Цікаво, страху перед озвірілими
людьми не було. Пробувала довести, що ми зайняли ОДА, аби у Харків на
керівні посади призначили чесних людей, а не корупціонерів, якими є не
лише колишня а, значною мірою, нинішня влада. По дорозі до сцени, куди
мене вели для <<покаяння>>, дорогу перегородила <<Швидка>>. На моє
подивування, конвоїри погодились мене їм передати. Та, навчена
київським досвідом, я в неї не сіла. Втекла до своєї
Свято-Дмитрівської церкви. А там владика Ігор, отець Віталій, і
лікарі, і молодь, і всі-всі, одним словом, моя справжня родина, з якою
Христос в душі і певність, що Добро переможе".
Lucinissima
 
Повідомлення: 185
З нами з: 02 вересня 2011, 17:12

Re: Мої враження від останніх подій...

Повідомлення Лариса » 23 лютого 2014, 11:33

Не можу сказати, що ВСЕ позаду.
Швидше за все, ми ще довго долатимемо прогалини, пов’язані з особливостями мислення деяких організмів.
Але, гадаю, скоро ми зможемо зітхнути з полегшенням і займатися кожен своєю справою.

Ну а поки що слухаю "Пливе кача по Тисені", дивлюся Громадське телебачення в інтернеті і вголос реву. Так гірко я ще не плакала в своєму житті.

Підтримую пропозицію на фейсбуці переіменувати всі проспекти Леніна в містах України на проспекти Небесної Сотні.
Аватар користувача
Лариса
 
Повідомлення: 280
З нами з: 21 серпня 2011, 11:31
Звідки: Покотилівка

Re: Мої враження від останніх подій...

Повідомлення Лариса » 18 січня 2014, 11:43

Дуже розумний чоловік дає інтерв’ю. Можна подивитись і послухати, а можна просто прочитати текст:

Олексій Панич у Homo Sapiens
http://tvi.ua/program/2014/01/15/oleksi ... mo_sapiens
Аватар користувача
Лариса
 
Повідомлення: 280
З нами з: 21 серпня 2011, 11:31
Звідки: Покотилівка

Re: Мої враження від останніх подій...

Повідомлення Лариса » 18 січня 2014, 08:23

Люди, які зараз обмінюються дотепними жартами в соціальних мережах і виходять на вулиці з друшляками на головах, навіть не розуміють... (а може, навпаки, глибоко розуміють?) весь жах ситуації. Майже на всіх сторінках інтернету висить фальшива інформація, посилання на фальшиву сторінку начебто Майдану: Громайдан - це Майдан Медведчука, який створив його спеціально для відлову довірливих громадян.
Люди, будьте обережні. Я вже написала про це в загальнодоступній гілці "Корисні адреси".
Аватар користувача
Лариса
 
Повідомлення: 280
З нами з: 21 серпня 2011, 11:31
Звідки: Покотилівка

Re: Мої враження від останніх подій...

Повідомлення Лариса » 17 січня 2014, 22:13

Люцинко, це єдине, що має сенс в цій країні. Творча людина має писати, співати, поширювати свою творчість, бо вона потрібна людям в нашій країні.
Сподіваюсь, що узурпатори протримаються недовго.
Аватар користувача
Лариса
 
Повідомлення: 280
З нами з: 21 серпня 2011, 11:31
Звідки: Покотилівка

Re: Мої враження від останніх подій...

Повідомлення Lucinissima » 17 січня 2014, 20:38

Уже дійсно сумніваєшся, чи варто записувати пісні і видавати книжки в цій країні.
Чи має це сенс.
Lucinissima
 
Повідомлення: 185
З нами з: 02 вересня 2011, 17:12

Re: Мої враження від останніх подій...

Повідомлення Лариса » 16 січня 2014, 19:20

Ось іще:

Чрезвычайное положение в профиль: 10 законов, меняющих Украину
http://news.liga.net/articles/politics/ ... krainu.htm

Столичні лікарні доставляють ліжка: цієї ночі буде багато пацієнтів
http://ipress.ua/news/stolychni_likarni ... 38906.html
Аватар користувача
Лариса
 
Повідомлення: 280
З нами з: 21 серпня 2011, 11:31
Звідки: Покотилівка

Re: Мої враження від останніх подій...

Повідомлення Лариса » 16 січня 2014, 19:08

Хто ще не знає, сьогодні в Україні встановлено диктатуру.
http://intv.ua/important/76992-vstanovl ... sumki.html
Підсумки триватимуть ще деякий час, а події між тим, гадаю, розгортатимуться швидко. Нічого нового вже не буде: війна, арешти, тюрми і поглинання України сусідньою країною.

Я змушена перевести наш форум в режим "міжсобойчика", бо не бачу користі від арештів. Віднині цю тему зможуть прочитати лише зареєстровані Апострофці.

Більш того, я всіляко схиляюся до думки, що змінити нинішню ситуацію могли б тільки озброєні, патріотично налаштовані люди, тому не бачу сенсу закликати молодь та жінок виходити під кийки.

Але жити при диктатурі я не буду. Форми протесту бувають різними.
Ділимося пропозиціями...
Аватар користувача
Лариса
 
Повідомлення: 280
З нами з: 21 серпня 2011, 11:31
Звідки: Покотилівка

Re: Мої враження від останніх подій...

Повідомлення Лариса » 13 січня 2014, 12:33

У передплатному каталозі на 2014 рік вже немає одного із найстаріших журналів України — гумористичного видання «Перець».

http://www.wz.lviv.ua/cartoon/125161

Ще у вересні керівник видавництва «Преса України» підписав наказ про ліквідацію журналу і скорочення штату працівників з 1 грудня, як нерентабельного.
У березні 2013 року журналу виповнився 91 рік.

Продають з якихось див
В УкраЇні "Крокодил".
Та мені без "Перцю", друже,
Щось смакує він не дуже...
Аватар користувача
Лариса
 
Повідомлення: 280
З нами з: 21 серпня 2011, 11:31
Звідки: Покотилівка

Re: Мої враження від останніх подій...

Повідомлення Лариса » 13 січня 2014, 07:33

Сказати, що я вражена - не скажеш. Вірніше, я таки вражена, але не тим, що головний мент віддає ножа спійманому бандитові і відпускає його - це вже не новина. Але ВІН РОБИТЬ ЦЕ НА ОЧАХ СОТЕНЬ ЛЮДЕЙ! НА ОЧАХ ЖУРНАЛІСТІВ!

На цьому відео видно ВСЕ:
http://cripo.com.ua/?sect_id=10&aid=168558

Ні, тут і байдужий перестане бути байдужим!
Аватар користувача
Лариса
 
Повідомлення: 280
З нами з: 21 серпня 2011, 11:31
Звідки: Покотилівка

Поперед.Далі

Повернутись до Теми для нашої балачки

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 9 гостей


cron