Поетичний світ Олександри Ковальової

Re: Поетичний світ Олександри Ковальової

Повідомлення Lucinissima » 14 липня 2012, 10:55

Німецький поет Фрідгельм СІКОРА в перекладі Олександри Ковальової

СОН ІОКАСТИ

Ти знаєш: мов два камінці, ми впали докупи
У цей із граніту тесаний час.
Ти боявся, а я вдалась до брехні – від розпуки.
А де ти тікав, там цмокали губи, зіяли пута,
Хтось палав і ячав.

Це не він тебе налякав, не удар смертельний,
Радше ось що: ми не вороги, ми чужі й навісні,
Мов звірятка, задумані небом пустельним.
Ти заліз (бо мерзла Венера й сміявся Пріап нестерпно)
Під сорочку мені.

Ти не будеш просити, як і не просив ніколи.
Ми відгоріли, і хто нам інакше воздасть?
Те, що юним було, безпорадним стало і кволим.
На воротах у пекло два ініціали приковано:
Смерть і стать.

Виводок жвавий пролитого наспіх сімені.
В світовій хитавиці ми вдарялися лобом об лоб.
Бляклі бестії – на пляжах пустельних, в ущелинах сірих.
У п’яному танці по небі в зірницях розсіяне
Мозку банальне зло.

Лише раз було видно: по той бік воріт на вітрі
Колихалося світло м’яке, там обрій сяйнув і згас, –
І дві тіні, що сором згубили, а може, його й не відали.
І я знаю з тих пір: я тебе народила для світу,
Котрий хворів на нас.
Lucinissima
 
Повідомлення: 185
З нами з: 02 вересня 2011, 17:12

Re: Поетичний світ Олександри Ковальової

Повідомлення admin » 07 липня 2012, 09:11

Люцинко, яка ти молодець, що знайшла час і зробила теми про наших сучасників, чудових поетів. Все-таки щоб писати гарні вірші, треба хоча б час від часу читати хороших поетів. Отже на нашому форумі поети мають таку можливість - і читати, і порівнювати.
admin
 
Повідомлення: 172
З нами з: 07 червня 2011, 16:42

Поетичний світ Олександри Ковальової

Повідомлення Lucinissima » 06 липня 2012, 23:44

Ця мініатюрна, навдивовижу скромна в поводженні жінка з тихим голосом уміє говорити так, що її заворожено слухають великі зали...
HLR92wVXHG.jpg
Олександра Ковальова
HLR92wVXHG.jpg (11.53 Кб) Переглянуто 804 разів

Олександра Ковальова - поетка, прозаїк і перекладач, викладає німецьку мову в Педуніверситеті ім. Сковороди.
2011 року у видавництві "Апостроф" побачили світ дві поетичні книжки пані Олександри: тримовна "Ходім туди, де спить трава" (у співавторстві з Ольгою Тільною) і двомовна "Потік" (антологія авторських перекладів німецької поетичної класики).
Своїм учителем у поезії Олександра Ковальова незмінно називає Василя Мисика.


* * *
Долі моєї порожня гарба
Там, де була золота колісниця.
Очі заплющу і знов мені сниться
Літа гаряча свята молотьба.

Тільки б в'язати й носити снопи.
Тільки б порожня гарба не стояла
Та не маячила темна Каяла,
Тільки б душі моїй з неї не пить

Смутку, і немочі, і безнадії.
Хай мене нивою доля наділить,
Хоч би чужою - носити снопи.
Твердо іти від копи до копи.

Щоб не стояла порожня гарба
Та не висіли безпомічно руки.
Літа гаряча свята молотьба.
Сліпнуть од золота заздрісні круки.


* * *
Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшениченьку сіє,
А святий Ілля заволочує.
Народна пісня


У нас боги впрягалися в плуги
Й топтали землю босими ногами.
І ми услід - босоніж -за богами,
І житнє море мило береги.

В кущах тернових товпились вовки,
І сиротіло поле вечорове,
І на богів чекали Соловки,
І золото туманилось од крови.

А Саваоф дививсь на те згори,
А Саваоф не квапивсь рятувати
Святих і грішних тих плугатарів,
Що вміли лиш співати і вмирати.

Й доки чужинці купчили снопи
І вірно поклонялися Мамоні -
Плугатарі німіли од ропи,
І тихо колихалось житнє море...


* * *
Соняхи - голови медові.
Теплі, пахучі, - Божих очей спочинок.
Храми, висвячені одвіку,
З ореолом предвічним.
На всіх вітрах
Негаснучі свічі...
Одне одному
Дивляться у вічі
І сонцю.
Єдиний закон - довіра.
Самозгоряння.
Офіра.
Чи затулять вони собою
Усі Содоми,
Усі Гоморри,
Усі мертві очі землі?..


* * *
Неба високе знамено.
На обрії - птах і я.
Тримаємо, доки не вмерла
Віра, його і моя.

Птах розпрямляє крила.
Тріпоче блакитний стяг.
Птаху за свою віру
Не жаль ні крил, ні життя.

А в кого віри замало,
Стоїть унизу і жде.
Береться з країв туманом
Хисткий і непевний день.

Простору й часу - безмір!
Кого не охопить страх?
Та весело твердь небесну
Тримаємо - я і птах.


* * *
Так, наче вічно жити збираюсь,
Книгу відкриту читать не спішу,
Слів, уже визрілих, не пишу,
Радість в мені безбережна грає.

Так, наче вічно жити збираюсь,
Здалека лиш на тебе дивлюсь,
Не кличу тебе, тобі не молюсь,
Радість в мені безбережна грає.

Цього не візьмеш і не даси.
Тиша морська, росяний ранок,
Листя, каштан золотий, ліси.
Так, наче вічно жити збираюсь...
Востаннє редагувалось Lucinissima в 14 липня 2012, 13:16, всього редагувалось 4 разів.
Lucinissima
 
Повідомлення: 185
З нами з: 02 вересня 2011, 17:12


Повернутись до УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей


cron