Сторінка 1 з 2

Re: Поезії Ігоря Качуровського

ПовідомленняДодано: 20 липня 2013, 08:10
Олександр
За смереками озеро видно здаля,
Де баварці втопили свого короля.
А король був інакший, ніж всі королі, —
Більш нема і не буде таких на землі.
Тут часом, застеляючи обрію шир,
Сіросиня підноситься пасмуга гір.
Та як здійметься біла, молочна імла,
Сива пасмуга знине, немов не була.
Але буде здаватись: дерева оці
Ніби купані щойно в парнім молоці.
Ось незаймана білість відкрилась очам —
Мов душа королівська, без ґанджу і плям.

Re: Поезії Ігоря Качуровського

ПовідомленняДодано: 20 травня 2012, 16:10
Олександр
От і пройдіть курси теоретичного грибницва на поетичному матеріалі...

До речі, найгірші грибники - у Лісостепу та, особливо, у степовій зоні. А найкращі - поліщуки та горяни. Київ - на межі Полісся. Втім, у нас після 1986-го гриби теж не варто збирати. Про смітники мовчу, аби не вилаятись.

Нічого, ми ще побачимо, як

І спалахнув поміж коріння
Від дотику того проміння
Містичним сяйвом — Справжній Гриб!

Re: Поезії Ігоря Качуровського

ПовідомленняДодано: 02 травня 2012, 09:37
Лариса
Грибники, певно є...
Але знання Качуровського про гриби важко пристосувати до місцевого лісу, який закиданий горами сміття. З деяких пір я теж перестала збирати гриби, бо отруїтися можна навіть білими.

Re: Поезії Ігоря Качуровського

ПовідомленняДодано: 02 травня 2012, 08:48
Олександр
Цілком з Вами погоджуюсь, Ларисо.
Що ж стосується творочості Ігоря Качуровського, то тут на форумі є людина, яка може дати з цього приводу куди компетентніші поради, аніж я.
P.S. А грибники у вас у клубі є?

Re: Поезії Ігоря Качуровського

ПовідомленняДодано: 02 травня 2012, 08:00
Лариса
Олександре, я впродовж учорашнього вечора намагалася відповісти, написала кілька речень, та, на жаль, мій Інтернет не завжди мене слухається: вимикається абсолютно без причин і несподівано. Вмикається - так само.

Отже Ви маєте рацію.
Поезія Качуровського дійсно варта не одного, а цілої серії тематичних вечорів.
Вечір, присвячений їй, був уже кілька років тому.
У клубі щоразу різна кількість відвідувачів, до того ж за цей час до нас прийшло багато нових людей. Тому, гадаю, доцільно влаштувати ще один вечір, трошки виокремивши якусь тему з творчості пана Ігоря і залучивши до доповідей більшу кількість клубчан.

Втім, дату поки що не називаю. Тема обговорюється.

Дякую Вам.

Re: Поезії Ігоря Качуровського

ПовідомленняДодано: 01 травня 2012, 12:56
Олександр
Втім, вона, без сумніву, настільки багата, що варта не одного, а цілої серії тематичних вечорів. Навіть присвячених самій лише оригінальній поезії, без розгляду його прозової, перекладацької чи літературознавчої творчості.

Re: Поезії Ігоря Качуровського

ПовідомленняДодано: 01 травня 2012, 11:44
Олександр
Лариса написав:Олександре, дякую. Сьогодні ввечері в клубі обговоримо тему наступної зустрічі. І завдяки цій добірці, можливо, це буде тема, пов’язана з Качуровським.

Ларисо, але ж у вас у Клубі, здається, вже був вечір, присвячений творчості Ігоря Васильовича?

Re: Поезії Ігоря Качуровського

ПовідомленняДодано: 01 травня 2012, 08:42
Олександр
З поеми "СЕЛО В БЕЗОДНІ"

Місячне сяйво стріх.
Мріє на стріхах старих
Темнозелений мох.
«Вулиця» вже розійшлась,
Стежкою, вбитою в грязь,
Ми ідемо удвох.

Фльокси цвітуть у саду.
Дівчині я кладу
Руку свою на плече:
Стишмо сьогодні сміх,
Щоб не вразити іх
І не зробить боляче.

Місяця світло бліде
Ніби примари веде
Крізь глибину темноти.
І увижаються нам
Тисячі білих ям –
Тільки вдивися ти!

В ямах, залитих вапном,
Вічним спочили сном
Наші батьки і брати.
В царстві звитяжного зла
Навіть несила була
Пам'ять про них берегти.

Як же любили вони
Місячні сині сни!
Як їм хотілося жить!
Нині в пустих черепах,
Як сконденсований жах,
Кусник свинцю лежить.

Росяні блиски трав...
Тихо тобі я поклав
Руку свою на плече:
Стишмо сьогодні сміх,
Щоб не вразити їх
І не зробить боляче!

Re: Поезії Ігоря Качуровського

ПовідомленняДодано: 01 травня 2012, 08:39
Олександр
P.S. Зі збірки "НАД СВІТЛИМ ДЖЕРЕЛОМ" (1948)

* * *

Коли реве алярм — вони рудого пса
Ведуть до бомбосховища з кімнати.
Мовляв, у псові расова краса,
Бо це створіння півсліпе й кудлате.
А в вас, жінки, нема нордійських рис,
І ви даремно вибігли з бараку.
Ви тільки «ости». Вас не пустять вниз,
Куди беруть валізку і собаку.
У надлюдини палиця в руці,
Як це й належить справжній надлюдині.
І він котрусь із вас ударив по щоці
І верещить, що ви прокляті свині.
Ви не відходите. Юрбою стоїте
І намагаєтесь благати і молити:
Невже вони не зглянуться на те,
Що хворі ви, що в вас маленькі діти?

В повітрі почина стогнати і густи,
І срібні хрестики розсипались в блакиті —
Неначе хтось намалював хрести
Для тих, що будуть бомбами забиті.

* * *

Глибина. І дно злотопіщане.
І вода прозора, наче скло.
Берегами, там, де сіно в'яне,
Ти ідеш купатись за село.
Роздивись: ніде нема нікого,
Все спокійно, любо навкруги,
Сонна тиша, замість вартового,
Стереже зелені береги.
За тобою тільки явір стежить
Та рогіз, похилений в воді.
І повільно, скинувши одежу,
Ти заходиш в воду… І тоді
З гущини рясного верболозу
Я раптово випливу в човні.
Крикнеш ти мені якусь погрозу,
Побажаєш всіх чортів мені.
Будеш ти розгнівана й сувора,
Але в гніві я впізнаю — сміх.
…А на дні — вода така прозора —
Я побачу пальці білих ніг.

* * *

Забрано від тебе соняшні надії,
Все, що мав ти — більше не твоє:
Вже твоїм багатством інший володіє,
А у тебе тільки посох є.

Бачиш? — хтось далеко ніби просо поле —
Не твої це мати і сестра.
Це вжода віє з-за Дніпра.

Інший косе не для тебе на широке поле
Прохолить сіно ранком біля ставу,
Вільно дише пахощами трав,
Хтось чужий цілує дівчину чорняву,
Що колись її ти цілував.

А коли на землю срібний присмерк ляже,
Місяць їм світитиме в гаю…
Тільки їй ніколи інший не докаже
Казку недоказану твою.

ОСІННІ СЕПТИНИ

Минала осінь. Ранки на селі
Були безхмарні, свіжі і прозорі.
На озері, на голубому склі,
Різьбилися в ліловій півімлі
Ліси в багряножовтому уборі,
І покривало тонко рунь і рінь
Мереживо сріблистих павутинь.

І ми при першім соняшнім промінні
Любили йти, не знаючи куди,
Через поля, задумані, осінні,
Де на іскристім, легкім павутинні,
Мов ланцюжок, лишалися сліди,
Де, під зідхання вітру тиховійне,
Не снились нам іще ніякі війни.

І досьогодні бачиться мені
Чудова осінь, смутком не сповита;
На сонних травах росяні вогні
І райдуга на золотій стерні,
На павутинні бабиного літа.
Щасливий час блукання без доріг,
Коли веселка стелиться до ніг.

З циклу СНІЖНІ СОНЕТИ

Я помилився. Взяв горою, вище.
Не переліз, а обминув тини.
І вийшов на забуте кладовище
Якраз, коли підходили — вони.

Я впав на сніг, в торішні бур'яни,
Де затишок від кулі і від хвищі.
А неминуче підповзало ближче
Гадюкою з нічної глибини.

Та що я міг зробити сам, без зброї?
В заметах метушились однострої;
Зірвався крик, і пролунав, і стих.

Ось інший крик і постріли зловіщі…
І зрозумів я, що на кладовищі
Товаришів розстрілюють моїх.

Re: Поезії Ігоря Качуровського

ПовідомленняДодано: 01 травня 2012, 07:45
Лариса
Олександре, дякую. Сьогодні ввечері в клубі обговоримо тему наступної зустрічі. І завдяки цій добірці, можливо, це буде тема, пов’язана з Качуровським.