Сторінка 3 з 3
Re: Многоликий Олекса Стефанович
Додано:
15 квітня 2012, 18:09
Лариса
Якраз вчасно вірш про весну і про Великодній стіл!
Як там Ваші пасочки? (ковтаючи слину)
Re: Многоликий Олекса Стефанович
Додано:
15 квітня 2012, 09:58
Олександр
ВЕСНА
Має квітів повну пЕлену
І заквітчана коса
Вколо - зелень і роса,
Вколо - росяно і зелено...
Прокотила в хмарах рокотом,
Пружить крила вітрові -
За хвилину на траві
Всі тополі будуть покотом...
Груддям кидає у синяву,
Оберта його в пісні,
Щоб летіли, голосні,
Аж під хмару, білопіняву...
Жартома межею вУзькою
Запровадить у росу,
Щоб забризкати косу,
Стрепенувшися галузкою...
На святА у нас ні Одного
Не минув її привіт.
І білів терновий цвіт
Серед столу Великоднього.
Re: Многоликий Олекса Стефанович
Додано:
29 вересня 2011, 12:31
Олександр
Безумовно, як експеримент, це було дуже цікаво. Інша річ, чи цією мовою на Русі хтось колись говорив...
А мені от більше подобаються "Волинські сонети":
З "ВОЛИНСЬКИХ СОНЕТІВ"
І. На Боні
Під жарти й сміх, у легкому розгоні
Вже немалий одміряли кусок...
Крутіше схил, затриманіше крок...
Уся гора у соняшному дзвоні...
Все вище ми — і ось уже на Боні
Невтомний наш і радісний гурток...
Який простір! До обрійних хмарок
Лежить окрес, неначе на долоні.
Крем'янець ось, як бачить його птах...
Там — села скрізь, розгублені в полях,
Як рясно їх садами хтось обмаїв!..
А в далині очам зазолотів
Четою глав розсвічений Почаїв,
Повстаючи з-за синяви лісів.
Прага, 1930.
II. Велика-Глуша
Серед лісів — збіговисько хаток...
Від хащавИн, що встали, безбережні,
Вони втекли у вишні та черешні,
З лякУ в тісний стулилися гурток.
Зо всіх сторін — темнозелений мрок...
"Вкраїнці ви?" — "Ми, паночку, тутешні..
Чи знайдете, державні дні прийдешні,
Цей межи пущ загублений куток?
Як дико тут ... А що уже зимою,
Коли усе обгорне білий сон,
Коли вовки нічною чередою,
Мабуть, не раз підходять до вікон?
Яке глупЕ, глибокеє заглушшя —
Землі Древлян село Велика-Глуша!
Прага, 1930
III. Волинь
Забула ринь лінивая Горинь
От-от зовсІм затримаються води...
Десь у лісах спинилися підводи,
По саму вісь втопившись у дряглинь...
Тече і ні розтопленая синь
На стріхи хат, на ниви і городи...
І сплять Садки, Кургани, Гориньгроди,
І спить уся сонливая Волинь.
Здається, й час зімкнув свої повіки, -
Ніколи більш не литимуться ріки,
Вози навік загрузли у багні...
Як увірвать годину цюю млосну,
Як закричать в цій вАжкій тишині,
Щоб раптом все прокинулося зОсну?
Прага, 1930
Re: Многоликий Олекса Стефанович
Додано:
29 вересня 2011, 12:08
Олена
Величезне спасибі, Люцино і Олександре!
Олекса Стефанович таки многоликий, - пам"ятаю, як зачарував мене згаданий сонет "Дракон і Прозерпіна" - спершу в російському перекладі Ігоря Качуровського, а згодом і в ориґіналі, - не знаючи, кому він належить, можна приписати його і комусь із французьких парнасців чи російських акмеїстів або, скажімо, Оскару Вайлдові чи білоруському неокласикові Максимові Богдановичу. Тож під цим враженням я далеко не відразу ідентифікувала Стефановича з автором вишукано стилізованої в цілком іншому ключі поезії "З літопису", знайомої мені з віршознавчих праць того ж таки Качуровського. Це унікальний поетичний експеримент - спроба воскресити церковнослов"янську - мертву - мову:
Бі ко поятим глас витязя:
"Како толико вас, гости,
І не могосте одбитися,
Но побігосте?"
І отвічаху глаголюще:
"Како нам битися с вами! -
Цілоє бихом побоїще
Вслали тілами.
Бяху бо верху вас друзії,
Грозно крильми помаваху, -
Світлі і страшні в оружії
Вам помагаху".
1941
Re: Многоликий Олекса Стефанович
Додано:
26 вересня 2011, 08:00
Олександр
Люцино, дякую за тему і за цікаві роздуми!
Справді, Стефанович - один з найбільш музичних наших поетів. У Юрія Клена є чудова стаття на цю тему. (Читав давно, навіть забув, де взяв, але всім, хто знайде, рекомендую!)
Стефанович справді многоликий поет, і ніяк не можна погодитись з Михайлом Слабошпицьким, який називав його поетом "похмурим, кінецьсвітнім". То лише одна грань творчості волинського майстра. А скільки ж у раннього Стефановича таких віршів:
***
"Мене сонцем налито ущерть,
Мене сонцем до краю налито,
Заціловано сонцем на смерть...
Я лежу, тяжковагеє Літо.
Як упало учора отут,
То не можу підвеститя й досі...
Запрошаю тебе, золоту,
Викликаю, сестро моя Осінь!
Ти прийди і подінь мене десь, -
Вже у мене по грах, по забавах..."
І сестра золотая іде,
Підпливає, хупава, як пава.
Підпливе злотокоса сестра,
Поцілує - і Літо розтає...
Так минає зелена пора,
Золотая пора наступає.
***
Побілила вдова Осінь свою хату,
А сягає її хата аж до неба,
Все прибрала - сісти спочивати б,
Та підвести синім стіни треба.
Розвела з тугою синьку густосиню,
Біля стін, десь понад обріями, ходить
І підводить синявою стіни,
Хороше підмазує - підводить
Заспівав хтось про осінню синю далеч,
Комусь любо з нею, тужною, кохаться -
Ще синіш підводить Осінь стала,
Ще миліша їй під співи праця.
***
Ходить Осінь, молодиця смаглолиця,
Мов озера, її очі щиросині.
Хоч і любить похилиться-зажуриться,
Золота однак із неї господиня.
Гойно дАрів прийняла її господа, —
Не одна ти ними повнишся, коморо!
Все ховати — наймиліша їй робота:
Хай у хаті буде вільно та просторо.
Побілила ще й підмазала, як треба,
Для пташОк блакитні вікна відчинила:
"Вилітайте, хто не встиг іще, у небо!" —
Хоч і любить їх, затримати — не сила...
Жовті килими розкинула, стелиться —
І ляга м'яка під ноги їй підлога.
Походжає, мов княгиня, по світлиці,
Виходжає аж на обрій, до порога.
Чисто-прибрано, а стіни, як з кришталю,
І в світлиці світло-ясно, як у склянці.
Тиха-тиха молодиця, мов не знає,
Що на світі є пісні-музики-танці.
P.S. І ще: не було у Стефановича "голосу грубого", ніколи!
Re: Многоликий Олекса Стефанович
Додано:
25 вересня 2011, 21:50
Lucinissima
* * *
Вогонь не гуде. Дим не валИть.
Страху нема за стріху.
Не вийшли кричать, бігать, гасить.
Дзвонів не чути. Тихо.
І тільки згори синя вода
Ллє на вогонь без краю.
Та скільки не ллє, десь пропада, –
Навіть слідУ немає.
А полум’я йде – жадних загат, –
Вибралось вже на вежі
Найвищих дерев. Цілий наш сад
В тихій стоїть пожежі.
Прага, 1923
* * *
Небеса в воді – в синім неводі…
«Вирій, Вирій он! Он наш рай росте!» –
Захлинулися криком радости
Білі лебеді.
Срібло вибухло всіми трубами –
В третім небі десь луна котиться,
А сади з води встають купами,
День золотиться.
Мов не крила їх, а вітри несуть…
Вирій шумами зустрічати йде –
І пташки кричать, і сади гудуть,
І вода гуде.
Прага, 1923
ДРАКОН І ПРОЗЕРПІНА
Настояна на золоті й рубіні,
Хитнулась оп’яніла синьота…
І він, шумливо-яросний, зліта
Приляглій серед саду Прозерпіні.
Тройжалом, розпроміненим в шипінні,
Протяв її тремтячії вуста…
Ударом смарагдового хвоста
Розкинув їй коліна білопінні…
Отямилась… «Омана чи ява?..»
Шепочеться прим’ятая трава,
Забризкана вишневою росою,
А там, у недосяжній вишині,
Хмариною кільчатою, прудкою
Хтось рине, розсипаючи вогні.
Прага, 1930
БІЛЯ СФІНКСА
І
Заснув утомлений Іосиф, –
Не задрімає Маріям…
З-під плата випустила коси
І простеля над немовлям.
Шовками вистелено ложе,
І покривало із шовків…
«Засни, засни… Да ничесоже
Не потривоже твоїх снів».
Над ними – темний і великий,
Високо винесший главу,
Камінний звір людиноликий,
Що наче став на вартову.
ІІ
Скрадались татями гієни –
І вже гострили шила віч,
І вже хотіли, навіжені,
Розреготатися у ніч…
Та хтось, обурений без краю,
Ударом світлого крила
Оперезав мерзенну зграю –
І, гнана страхом, утекла, –
Десь, як без пам’яті, блукає…
І, вийшовши на хижий лов,
Десятим поприщем рикаяй
Святеє місце обійшов.
Прага, 1927
* * *
О.С.
Гірчавінь полинів,
Щирокислого яблука оцет…
І терпкіше від соку тернів
Мукотворне питво це.
Густосинє воно,
Як осіння заобрійна смуга…
Це пахуче, отруйне вино –
Туга.
Прага, 1927
Многоликий Олекса Стефанович
Додано:
25 вересня 2011, 21:27
Lucinissima
Уперше це ім'я трапилося мені у Володимира Базилевського, у книжці віршів "Читання попелу". Мене заінтриґував оцей вірш:
СТЕФАНОВИЧ
За гуннами гунни -
і лунають чугуннії луни.
О. Стефанович
Вельми був дивен. Відрубний. Мінливий. Як вітер.
Брав супротивні мотиви - Моцарт і Ґойя.
Туги отруйне вино випив і витер
губи цупким рушником долі ізгоя.
Хоч і ловився охоче на цвіту приваби,
більше волів, як Горацій, м'якоті плоду.
Ладу музичного чари й ламкі перепади
оповивав таємницею мовного коду.
О, ці фламандські дари осені світу!
Ох, ці запливи у ніч з ризиком здачі.
В змові кіннота й піхота його алфавіту:
спершу пускав голосні, за ними - шиплячі.
Вельми був смутен. Крилат був. Світел і темен.
Вчився в Прокруста рішуче обрубувать ноги
довгим прикметникам, а напоровшись на терен
і дерезу чужини, покладався на Бога.
Ждав кінця світу, забившись у льох самотизни,
все прислухався - чи крикнуть архангельські труби,
Ольжича мертвого кликав страшної Вітчизни
голосом грубим.
12.08.2006
Ігор Качуровський у "Променистих сильветах" штрихово накреслює біографію Олекси Стефановича:
"...у жовтні 1994 р. минуло дев'яносто п'ять років з дня його народження, у січні 1995 р. минуло двадцять п'ять років з дня смерти. Увесь життєпис Олекси Стефановича вкладається в один абзац із кількох речень: народився 5 жовтня 1889 р. (з огляду на арифметику, мабуть же, 1899? - Л.Х.) у сім'ї священика в с. Милятин Острозького повіту; 1919 р. закінчив духовну семінарію в Житомирі, але на священика не висвятився; невдовзі бачимо його студентом Карлового університету в Празі. Відомо, що він жив більш ніж скромно та що відвідував курси при Українському Вільному Університеті. Після війни якийсь час перебував у Міттенвальді (Баварія), а від 1949 р. жив у Баффало, в Сполучених Штатах, де працював звичайним чорноробом. Є свідоцтва, що в останні роки життя мав манію переслідування. Помер 4 січня 1970 р.
<...> За життя Олекса Стефанович встиг видати лише дві збірочки віршів: "Поезії" (1927 р.) та "Стефанос І" (1938 р.). Книжка "Зібрані поезії" вийшла вже посмертно - 1975 р.".
Сам Ігор Качуровський виявив свою увагу до творчості Стефановича не лише критичним нарисом у "Променистих сильветах", а й перекладами деяких його віршів, зокрема блискучого сонета "Дракон і Прозерпіна". Сам сонет схожий на коштовний камінь, який переливається і мерехтить різними гранями: відбилася тут і неокласична естетика (звернення до канонічної сонетної форми, запозичення міфологічних образів), і імажиністська сміливість в образах, і мало не декадентський еротизм.
Саме таким - багатогранним і многоликим - був Олекса Стефанович. Його козирі - передусім - це дивовижної рясноти метафорика, а також музичність вірша (причому ця музичність аж ніяк не одноманітна - автор любив експериментувати зі строфікою, з віршовими розмірами, вдавався й до тонічного дольника).
Думається, В.Базилевський мав рацію, пишучи про "таємницю мовного коду". Звісно, мова кожного автора являє собою окремий світ, і що багатша творча індивідуальність, то багатший цей світ. Але випадок Стефановича - особливий. Його мова повертає нам міфологічне світовідчування - первісне, цілісне, стихійне, сповнене магії; звичне обертається сакральним, містеріальним; цьому служать і архаїзми, щедро вживані поетом, і специфічні авторські новотвори (І.Качуровський означає їх грецьким терміном "гапакс легоменон").
Для мене Стефанович - поет насамперед органічний, поет повносилої природи і культури; урбаністична цивілізація з її механіцизмом чужа йому.
...А найважче, мабуть, добирати вірші - кращі з кращих)) Усі поети нерівні; є, звичайно, у "Зібраних творах" речі одверто слабші, але їх небагато. Тож починаю спочатку (за хронологічним принципом), а з часом буду додавати.
А за знайомство з ориґінальними текстами дякую Олександрові Одріну))