Олександр » 26 вересня 2011, 08:00
Люцино, дякую за тему і за цікаві роздуми!
Справді, Стефанович - один з найбільш музичних наших поетів. У Юрія Клена є чудова стаття на цю тему. (Читав давно, навіть забув, де взяв, але всім, хто знайде, рекомендую!)
Стефанович справді многоликий поет, і ніяк не можна погодитись з Михайлом Слабошпицьким, який називав його поетом "похмурим, кінецьсвітнім". То лише одна грань творчості волинського майстра. А скільки ж у раннього Стефановича таких віршів:
***
"Мене сонцем налито ущерть,
Мене сонцем до краю налито,
Заціловано сонцем на смерть...
Я лежу, тяжковагеє Літо.
Як упало учора отут,
То не можу підвеститя й досі...
Запрошаю тебе, золоту,
Викликаю, сестро моя Осінь!
Ти прийди і подінь мене десь, -
Вже у мене по грах, по забавах..."
І сестра золотая іде,
Підпливає, хупава, як пава.
Підпливе злотокоса сестра,
Поцілує - і Літо розтає...
Так минає зелена пора,
Золотая пора наступає.
***
Побілила вдова Осінь свою хату,
А сягає її хата аж до неба,
Все прибрала - сісти спочивати б,
Та підвести синім стіни треба.
Розвела з тугою синьку густосиню,
Біля стін, десь понад обріями, ходить
І підводить синявою стіни,
Хороше підмазує - підводить
Заспівав хтось про осінню синю далеч,
Комусь любо з нею, тужною, кохаться -
Ще синіш підводить Осінь стала,
Ще миліша їй під співи праця.
***
Ходить Осінь, молодиця смаглолиця,
Мов озера, її очі щиросині.
Хоч і любить похилиться-зажуриться,
Золота однак із неї господиня.
Гойно дАрів прийняла її господа, —
Не одна ти ними повнишся, коморо!
Все ховати — наймиліша їй робота:
Хай у хаті буде вільно та просторо.
Побілила ще й підмазала, як треба,
Для пташОк блакитні вікна відчинила:
"Вилітайте, хто не встиг іще, у небо!" —
Хоч і любить їх, затримати — не сила...
Жовті килими розкинула, стелиться —
І ляга м'яка під ноги їй підлога.
Походжає, мов княгиня, по світлиці,
Виходжає аж на обрій, до порога.
Чисто-прибрано, а стіни, як з кришталю,
І в світлиці світло-ясно, як у склянці.
Тиха-тиха молодиця, мов не знає,
Що на світі є пісні-музики-танці.
P.S. І ще: не було у Стефановича "голосу грубого", ніколи!
Є радість творчости, захоплення і чар,
А "муки творчости" – це вигадка нездар.
І. Качуровський