Українська поезія, якої ми не знаємо

Re: Українська поезія, якої ми не знаємо

Повідомлення Олександр » 01 липня 2012, 17:24

БУДЕННІ ДІАЛОГИ НА БОЛЮЧІ ТЕМИ

II.

“Чи можна жити в світі без любови,
без ніжності, без людського тепла,
без дружньої і щирої розмови?

Скрізь розцвіли зрадливі квіти зла:
чеснота нині — хамства панування,
підлота павутиння розплела…

Чи всі шляхи ведуть в розчарування?
Невже не буде за любов і труд
слів вдячности, заплати і признання?

Як сплямить чисту душу лайки бруд,
як заплює брехня все найдорожче,
що лишиться з омріяних споруд?

Чи у фіналі життєвої прощі
уже нема рятунку для душі,
щоб у житті лишитись переможцем?”

“Життя — не торг. Думки про зиск лиши!
Любов — сама в собі є зиск прекрасний
усім, кому вона — життя рушій,

хто вірний сам собі і мрії власній.”

IV.

“Ось знову — смерть. І звужується коло
близьких людей, що разом йшли в життя,
і дише пусткою юрба навколо,

і ближчає нірвана небуття.
Все, що в житті здобув, що мав, чим жив, —
під знаком вічності — лиш суєта…

Хто віри ласку-казку заслужив,
той нагороди жде на тому світі —
(хоча за ним ніхто ще не тужив…)

Чи варто без ілюзій і без мітів
прожити зайвий день на цій землі
в безглуздого страждання лихолітті?

Чи варто йти у непроглядній млі
до цих пізнань, що недоступні людям?
Весь поступ людства — іграшки малі

у космосі, що був, і є, і буде…
Який життя людського сенс і зміст?
Чим виповнити безпросвітній будень?”

“Людина на планеті — мов турист,
що раз в житті поїхав в Україну:
вбирай у себе атмосферу міст

і простір піль, і мову солов’їну,
і велич гір, і квітку у росі,
шукай в юрбі заховану людину —

молися проминаючій красі.”

P.S. "Де твій читач..." - третій вірш циклу
Є радість творчости, захоплення і чар,
А "муки творчости" – це вигадка нездар.
І. Качуровський
Олександр
 
Повідомлення: 169
З нами з: 23 вересня 2011, 15:14

Re: Українська поезія, якої ми не знаємо

Повідомлення Олександр » 01 липня 2012, 15:03

АВТОПСИХОТЕРАПІЯ

Die Einsamkeit ist wie ein Regen.
Rainer Maria Rilke


На серце падає знайомий дощ
і стоплює солодку грудку щастя.
Як віднайти шляхи до світлих прощ,
де радости цілющої причастя?

Нема молитви, що змиває біль —
невже й любов — фата-морґана тільки?
Палючу спрагу, що гірка, мов сіль,
гашу вином — поезією Рільке.
1960

* * *

Чи й ти ішов крізь ніч? Вона така, як море,
що заливає все. Безмежжя. Самота.
Стихає горда річ, бо маєстат покори
ключем нових пізнань замкнув твої уста.

Вантаж своїх шукань несеш у ніч з собою
і тугу, що росте, немов вечірня тінь.
Простягнута рука не скаже: я з тобою,
ласкавий режисер не скаже: відпочинь.

Без радости чудес, без віри в допомогу —
ілюзій каганець заблиснув — і погас —
без знаку S.O.S. ступаєш на дорогу
до правди, що мов смерть. А твій погонич — час.
1959

НАД РІКОЮ

Вже сірий день між горами розтанув
мов у долоні кучерявий сніг.
Коли йдемо з тобою між каштани —
сріблом алеї стеляться до ніг.

З гори, де замок, сходить ніч на місто
поміж ліхтарень стройовий шпалір,
і світел мерехтить ярке намисто
над білим містом нині, замість зір.

Мов привиди, понад водою звисли
засніжені-замаяні мости.
Біжать з рікою невловимі мислі,
і мрії рвуться в далечінь плисти.

Ми слухаємо, як ріка говорить,
а музика її не знає меж.
В ріку сніжинки падають, мов зорі,
і гомін дзвонів із церковних веж.
1946

ЕДЕЛЬВАЙСИ

Молитовних висот піднебесні божниці
застеляє снігів недоторканий килим.
Там шукай джерела чудотворної сили
і маґічних ключів до життя таємниці.

У простий едельвайс чародії альпійські
заховали секрет непорочної вроди.
На сторожі його і закон, і природа —
в лід закуті верхи, мов у панцери військо.

Шпиль здобути не всім альпіністам удасться:
не для всіх вид з висот на життя панораму.
... Вабить, кличе й тебе до небесної брами
едельвайсів секрет — заборонене щастя.
1952

ДО САМОТИ

Я вернуся... Недовго нам бути в розстанні.
Скоро в смутку шукатиму радощів знову,
без запросин прийду, коли промені ранні
поведуть мене в гори на тиху розмову.

Ти простиш, але я — непокірна і горда —
мов апостол Христа, відречусь тебе тричі.
Я нестиму тобі і зневагу й погорду,
поки вірність твоя знов мене не покличе.

Утікатиму з гір в гамірливі долини,
щоб щоразу вертатись в покорі до тебе.
Без докорів зустрінеш, мов блудного сина,
і простягнеш окраєць гостинного неба.
1947

ПОВОРОТ

Мов гість, приходить довгожданий час
і — як колись на мрій аеродромі —
гарячим серцем я вітаю вас,
мої далекі рідні незнайомі.

І, мабуть, ліпше, як не буде слів:
дозвольте, що піду я між каштани,
послухаю, як гомонить Поділ,
на камені історії пристану.

Піду, щоб у провулків глибині,
як метушня буденна вже засне там,
знайти той спомин, що на серця дні
лежить забутий, мов стара монета.

Піду, щоб в молитовній самоті
зустріти місто це благословенне,
куди пливли, несхопні, наче тінь,
думки мої болючі і надхненні.

Куди — до цих золотоверхих веж,
немов мости, такі, як на Дніпрі є,
вели шляхи із чужини безмеж:
гірка печаль і непокірні мрії.

Пробачте, друзі: я багато літ
була в дорозі до старого міста,
де у провулках тишина століть,
де у святинях мудрість урочиста.

Я питиму містерії вино
з фонтана мрій, що їх не зрозуміти.
— А місто, наче бачене давно:
старий знайомий, що плекає міти.
1954
Є радість творчости, захоплення і чар,
А "муки творчости" – це вигадка нездар.
І. Качуровський
Олександр
 
Повідомлення: 169
З нами з: 23 вересня 2011, 15:14

Re: Українська поезія, якої ми не знаємо

Повідомлення Олександр » 01 липня 2012, 13:09

Попри те, що книга Марти Тарнавської була видана в Україні ще 2004 року, її поезія лишається не дуже відомою українському читачеві. І це при тому, що в ній можуть знайти щось своє і прибічники модерної поетики, і любителі поетики традиційної. Особисто мені, застерігаюсь, подобаються далеко не всі поезії Тарнвської (особливо це стосується її верлібрів). Тож невеличка добірка, яку я тут розміщую, не претендує на повноту та об'єктивність.
А розпочати хотів би кількома поезіями, написаними на смерть Остапа Тарнавського - чоловіка Марти, з яким вони прощили майже півстоліття. Незадовго до своєї смерті Остап Тарнавський закінчив повний переклад сонетів Шекспіра...

З циклу ВЕРЕСЕНЬ 92

(Пам`яті О.Т.)

І

На столі робочому — Шекспір:
тижнів два, як закінчив сонети.
Ніч і тиша. Світло і папір.
Ніч — найкращий приятель поетів.

Утомився. Можна б і лягти.
Та у ліжку дихати трудніше...
Ще хотів би, може, зберегти
свіжу думку у новому вірші.

Лиш здрімнутись. Треба трохи сну.
Голову схилив. Зімкнув повіки.
Серед любих книг своїх заснув
на робочому столі — навіки.

III

Ти в моє життя прийшов у вересні,
поцілунком першим землю зрушив.
Ти пішов з мого життя у вересні
і забрав у мене серце й душу.

Розцвіло моє кохання осінню,
мов багата в кольори палітра.
Відлетіло це кохання осінню,
наче листя за осіннім вітром.

Почалось воно у сорок п'ятому —
Боже мій, це ж майже півсторіччя!
Ні, на долю я не нарікатиму
у своє шестидесятиріччя.

VI

Де несмертельність, виснена у снах,
що їй приносив жертву людський геній?
Не весь помер ти. Житимеш в синах,
і внуки понесуть в майбутнє гени.

І дух живий твій на папері книг,
де віднайде слова твої читач твій,
і, може, пам'ять лишиться про них
серед колег в літературнім братстві.

І хоч я бачила тебе в труні,
не вірю я, що повністю помер ти:
ти житимеш невпинно у мені,
як частка серця, до моєї смерти.

VII

Непотрібні здаються змагання людей,
коли станеш віч-на-віч із вічністю, з Богом,
як душа вирушає в останню дорогу,
як у пустку нірвани навіки гряде.

На безмовну самотність — мовчазне виття
не знайти ні потіхи, ні ліку ніколи.
Вчуся наново жити, змагатись із болем,
щоб абсурдом для мене не стало життя.

жовтень 1992

P.S. І як додаток - поезія Ігоря Качуровського:

Марті Тарнавській

"...Нашу сотню рубають!" — Казали колись козаки.
Пролітають, минають, пірнають у вічність роки,
А все бачиться Зальцбурґ і Ви біля його плеча —
Невеличке і мудре і трохи кирпате дівча.

Від каштанових свіч зайнялась-засвітилась любов,
І той спалах — я вірю — ніколи уже не холов.
Але вже догорають, спадають осінні листки.
"Нашу сотню рубають." — казали колись козаки...
7.10.92
Є радість творчости, захоплення і чар,
А "муки творчости" – це вигадка нездар.
І. Качуровський
Олександр
 
Повідомлення: 169
З нами з: 23 вересня 2011, 15:14

Re: Українська поезія, якої ми не знаємо

Повідомлення Олександр » 27 червня 2012, 17:59

Ще трохи одонтологічної лірики...

МИКОЛА ЗЕРОВ

ЗЛАМАВСЯ ЗУБ...

I


Прощай, навік прощай, моє кохання!
Позбувся зуба я... Щербатий і сумний,
Я понесу в могилу сподівання
На усміх твій, рожево-золотий.

Проклятий сир. І добрий, і твердий,
Зламав без жалю зуб пломбірований мій,
І я шепчу, шепчу без розставання:
Прощай навік, кохана, - до свідання,

Зламався зуб. Широкі і знадні
Дороги в рай заказано мені –
Ото Сергієві і радість, і привілля.

Твоя рука - і сонце, і весілля.
Тобі - щасливі і безжурні дні;
Мені духовна смерть - одчай і божевілля...

II

І так, я пас... Прощай, Обсерваторний,
Чи то пак... теє... Чеховський, прощай!
Я йду назад, і морок вогкий, чорний
Вже обгорта загублений мій рай,

Мій рай загублений, мій рай жаданий,
Що гак в душі принадно розцвітав!
Як марево, як мрія, як омана,
Лише блиснув і в темряві пропав.

І темна ніч спустила темні крила
На душу безнадійную мою.
І плачу я, і тужу, і люблю,
Люблю тебе, голубка легкокрила!

Та що робить? Зламав я гострий зуб.
І серце точить сум, як черва дуб.

III

Чертог твой вижду;
Спасе мой, - украшенный...


Як темний дух перед престолом Бога,
Беззубий і зневірений стою
Біля твого привітного порога.
І чую сміх, і голос твій люблю.

Поглянь на позу схилену мою.
Тяжка мені призначена дорога
В жиггі сумному й повному тривоги,
Бо я тебе, о Сонічка, ловлю (люблю).

А ти? А ти на мене то й не глянеш,
Лиш серце кволеє і рвеш, і раниш;
Байдужа і далека, повз мене

Проходиш ти, як гордая княгиня,
Як сонце у пустині неба синій
В морозний день, холодне, хоч ясне.

IV
Зубы грешников сокрушу...

Ні, ні, я вставлю зуб. Не хочу буть щербатим,
Не хочу – ні – позбутися тебе,
Віддать мій рай кацапчукам проклятим,
З доріг твого життя усунути себе.

Ще хочу жить, щоб бути коло тебе,
Щоб слухать музику ласкавих слів
Пречисту і святу, як в синім небі
Безгрішних янголів безгрішний спів.

Ні, ні, я не віддам кацапському началу
На тяжкий глум, на ганьбу, на поталу
Найкращих снів моїх, найкращих мрій.

Нехай гудуть кацапчуки, як рій.
Я дрюк візьму і, сповнений відваги,
Геть розжену кацапськії ватаги.

V

Коли б ти знав (напередодні), мій вороже Сергію
Як я люблю без пам'яті її,
Моє життя, мою найкращу мрію
І думи заповідані мої!

Її чарівний образ я лелію
У серденьку в найглибшій глибині,
І все росте в душі моїй надія,
Що доля усміхнеться ще мені.

Ти не дивись, що я такий недужий,
Ти не дивись, що я такий сумний,
Що погляд Сонічки ще так байдужо
Спиняється на "личности" моїй, –

Я чую, як в мені зростає рух потужний
І вибуха огонь оживлених надій.

VI
Гром победы, раздавайся...

Я вставив зуб із золота й фарфору.
Я не боюсь тепер кацапових інтриг,
І певен я, що правда візьме гору
І що в борні я, власне, переміг.

Я вставив зуб. Тремтіть тепер, кацапи,
А ти, моя коханая, радій.
Не викрадуть тебе їх пазурі, їх лапи.
Дивись: я кличу їх на чесний бій.

Я їх поб'ю... Помщусь за власні рани.
Та чи порвеш із ними ти, кохана?
Чи розпрощаєшся ти з воїнством своїм?

О, певно так. Розвій же їх, як дим,
І заспокой тим душу, стомлену і хвору...
Бо в тебе серце з золота й фарфору.

VII

В СТУДЕНТСЬКІЙ ЇДАЛЬНІ
Finita lа comedia!..

І так вже сьомий вірш (число сакраментальне),
Коханая, присвячую тобі!
Тут знайдеш все: і радісне, й печальне,
Примир'я стяг і згуки боротьби.
І над усім душа твоя астральна
Шле усміх свій ласкавий і фінальний –
І затиха в душі звук войовничих сурм
Й палка ненависть до московських юрм.

Я втихомирився. Спокійно, гордо
Дивлюсь звисока на кацапські орди;
Сиджу й насвистую, співаю навіть я.
Чому б і ні - співа душа моя.
Блищить мій зуб, пропав прононс англійський;
І борщ смачний парує - український.
26.ІX.1911 - 30.ІХ.1911
Є радість творчости, захоплення і чар,
А "муки творчости" – це вигадка нездар.
І. Качуровський
Олександр
 
Повідомлення: 169
З нами з: 23 вересня 2011, 15:14

Re: Українська поезія, якої ми не знаємо

Повідомлення Олена » 15 жовтня 2011, 09:48

Вирішила-таки долучити одну власну пародійну річ з "академічної" серії, приховавши прізвища дійових осіб. Дякую Люцині, яка дуже мудро не стала цього оприлюднювати без купюр! Зроблю лише мінімальні коментарі: дисертація моя звалася "Художньо-естетичні засади неокласицизму і творчість Михайла Ореста та Ігоря Качуровського", а "Стомлена письмом моя рука..." - це перший рядок мого перекладу анонімної ірландської поезії ХІ ст., яка уповні відтворювала мій тодішній настрій, - "Колюм Кілле - писець". Ну а передзахист - для непосвячених - це щось на зразок генеральної репетиції публічного захисту дисертації - лише у вузькому колі :)

МІЙ ПЕРЕДЗАХИСТ

Пісня на два голоси

Проф. Х: Робота добра назагал...
Проф. Y: Цікавий є матеріял...

Проф. Х: Та забагато тут цитат...
Проф. Y: Читав я автореферат...

Проф. Х: Відредаґуйте й скоротіть!
Проф. Y: А дещо слід переробить...

Проф. Х: І менше містики, кажу...
Проф. Y: Не переходьте за межу...

Проф. Х: І не втрачайте голови...
Проф. Y: Категоричні надто Ви...

Проф. Х: Поет, по-Вашому, - пророк?
Проф. Y: Помітив кілька помилок...

Проф. Х: Філолог Ви чи богослов?
Проф. Y: Імен важливих не знайшов...

Проф. Х: Кричати треба караул...
Проф. Y: Де Пилипенко і Загул?

Проф. Х: Від Ваших богословських вправ!
Проф. Y: А де Гординський Ярослав?

Проф. Х: Марксизм - ось корінь всіх наук!
Проф. Y: А де Данило Гусар-Струк?

Проф. Х: І це не так, і те не так...
Проф. Y: А де Микола Гнатишак?

Проф. Х: Змініть, будь-ласка, тон і стиль!
Проф. Y: А де Яременко Василь?

Проф. Х: Та деполітизуйте зміст!
Проф. Y: Орест, між іншим, символіст...

Coda

Проф. Z: Ну скільки можна! Наливай, О’Лір,
І прочитай нам свій останній твір.

О’Лір: Не написала жодного рядка,
Бо - "Стомлена письмом моя рука...".

І.2003
Олена
 
Повідомлення: 6
З нами з: 29 вересня 2011, 10:40

Re: Українська поезія, якої ми не знаємо

Повідомлення Олена » 15 жовтня 2011, 09:33

І ще кілька речей з машинописного "Пародіяріюму" Хведосія Чички:

З НІМЕЦЬКИХ ПОЕЗІЙ

Про ранній час, про schöne Zeit
Повім я, meine Herr’n.
Уже зникає Dunkelheit,
Вже гасне Morgenstern.

Забудь, що ти шукаєш Brot,
Як пес, піджавши Schwanz.
На хмарах сяє Morgenrot,
Неначе Blumenkranz.

Блищить і сяє Morgentau
І ллється goldnes Licht.
Вже в небі колір himmelblau,
Мов цвіт Vergiβmeinnicht.

На березі - рожевий Sand,
Радіє кожен Zweig.
Увесь прокинувсь Vaterland,
Schweinheim і Räubersteig.

Проснеться скоро й Bauernhaus
І, вся як Morgenrot,
Прекрасна Mädchen вийде aus,
І скажеш ти: - Grüβ Gott!

(Кінець 40-х років)


ДИКЦІЯ

Учоґа ґосповів Ґубчак,
Що є жуґнал «Каґпатська Зіґка».
І вже мені на сеґці гіґко:
Чому я не аґистокґат
І «ер» не вимовляю так,
Як мій літеґатуґний бґат?


АМЕРИКАНСЬКІ ГОМОНІМИ

Тут усе сміття з домів
Сиплють просто на дорогу.
Я від рогу і до рогу
Ледве вулицю домів.

Тут цінують кожну річ,
Все обчислене до цента,
Та щоб хтось цінив доцента -
Краще не заводьте річ.

Я згубив свою мету.
Де ви, «Арки», Барки, МУРи?
Попід брами, попід мури
Я щодня сміття мету.

І щоночі, тоскний зір
В небо зводячи без цілі,
Бачу лямп сузір’я цілі
І ніде не бачу зір.


ОДОНТОЛОГІЧНА ЛІРИКА

М.Я.

Під макабричний блиск апаратури
У Вас подвійні я пізнав тортури:
Поперше, біль просвердлених зубів
(Я був від нього майже задубів),
Подруге, безсловесним ідіотом
Сидіти цілий час з відкритим ротом
І слухать Ваших слів глумливу їдь
З порадами, як треба в світі жить.

Та тьмяність вересневої блакиті
Ховали очі, смутком оповиті,
І був жінотним дотик Ваших рук,
І мови Вашої глибокий звук
Зворушував якісь таємні струни,
Нагадував про рідне щось і юне.
А я багато виніс гіркоти,
Стомився від аскези й самоти —
І ладен ось тепер за стрічу з Вами
Пожертвувать останніми зубами!

(Початок 50-х років)


М. Ю. Лермонтов


ПАРУС
у перекладі Ігоря Костецького

Самотньо-біле пнесь вітрило
У млу синь-моря, в далину.
Якого дідька загубило?
Навіщо преться в чужину?

А щогла верещить на бурю,
Мов недорізана свиня.
Воно не з розуму й не з дурі,
А так блукає навмання.

Над ним і сонця луч не куций,
І лазуровість повна вщерть.
Воно шукає революцій,
Бо там є спокій шкереберть.

(Опублікував Хведосій Чичка)
Олена
 
Повідомлення: 6
З нами з: 29 вересня 2011, 10:40

Re: Українська поезія, якої ми не знаємо

Повідомлення Олена » 15 жовтня 2011, 09:31

Ще одна пародія на Славутича - з "Пародіяріюму" Хведосія Чички (псевдонім Ігоря Качуровського, призначений для гумористики). Цього разу об"єктом кпинів стала не уславлена Славутичева любов до самореклами, а його нав"язлива ідея оспівувати у віршах усі точки земної кулі, де йому пощастило (або й ні...) побувати.

З книги «Мудрець у мандрах»

Сиджу на чорнім камені Кааби,
В чалмі, схрестивши по-турецьки ноги.
А навкруги, розпластані, мов жаби,
Лежать прочани, стомлені з дороги.
Хай знають зачудовані араби:
Крім Магомета, є ще інші боги:
Херсонський хлопець - біля стіп Алли!
...Отак ширяють степові орли!..

Мекка, 31 лютого 1999 р.
Олена
 
Повідомлення: 6
З нами з: 29 вересня 2011, 10:40

Re: Українська поезія, якої ми не знаємо

Повідомлення Олександр » 29 вересня 2011, 10:07

Ще трошки гумористичних віршів...

Одним з найулюбленіших об'єктів для пародій серед поетів "Покоління Другої світової війни" був Яр Славутич. Поет добрий, і, хоч і не з найталановитіших, зате ледь не найвідоміший серед свого покоління (принаймні, в еміграційного читача), зокрема, і через успішну саморекламу. Це, звичайно, не могло не зохочувати колег до кпинів.

Ось остання з трьох "пропущених" октав з поеми "Запоріжжя", що їх врятував від забуття Борис Олександрів:

Хвала упертим! Горе-професори
(Я вас хвалю, бо й сам тепер такий!),
Я знаю: часто мучать вас запори.
А в мене це здебільша навпаки.
Кругом вергаю віршів цілі гори,
Таку словесну жвачку — Боже крий!
Аж сам дивуюсь, мушу вам сказати,
Що є ще їх охочі друкувати.

А ось листування Яра Славутича з Іваном Манилом у поетичному переказі Остапа Тарнавського:

ДВА ЛИСТИ

Лист перший

Друже рідний мій, Славутич,
давніх років не забути ж,
як — побравшися за руки —
йшли ми Запорізьким бруком
і складали собі вірші:
ти все кращі, а я гірші,
і ходили в школу там —
в одну клясу пан і хам.

Аж тепер якась то сила
нас розбила-порізнила:
призабувши про «колись»,
давні друзі розійшлись...

Яре, не забудь дружила
Йвана Дмитрича Манила.

Лист другий (відповідь)

Гей, Манило,
ти Лайнило,
не пхай рило
в моє діло!

Я тобі не друг-байкар,
я поет Славутич Яр!
Є радість творчости, захоплення і чар,
А "муки творчости" – це вигадка нездар.
І. Качуровський
Олександр
 
Повідомлення: 169
З нами з: 23 вересня 2011, 15:14

Re: Українська поезія, якої ми не знаємо

Повідомлення Олександр » 26 вересня 2011, 12:40

Супер!!!

Треба буде доповнити тему жартівливими віршами Качуровського та Олександрова...
Є радість творчости, захоплення і чар,
А "муки творчости" – це вигадка нездар.
І. Качуровський
Олександр
 
Повідомлення: 169
З нами з: 23 вересня 2011, 15:14

Re: Українська поезія, якої ми не знаємо

Повідомлення Lucinissima » 26 вересня 2011, 11:27

Було, було)) Але без Оленчиного дозволу наводити все я не буду - дай Боже її викладачам доброго здоров*я)))

Ось один студентський у неї таки знайшла

СТУДЕНТ ОСТАННЬОГО КУРСУ –
СВОЇЙ ЗАЛІКОВЦІ

Таж тут затісно від печаток
І кожна графка – замала!…
Рожевою, мов дня початок,
Колись обкладинка була.

Не розібрати цифр і літер,
А змісту в них – і поготів…
Хіба на те мій репетитор
Погладшав і забагатів?

21–22.ІІ.99

І ще один пречудовий російськомовний зразок академічної творчості)))

ОБЕ́ДНЯЯ ПЕСНЬ

В приемной ученого секретаря
К–ского университета

– Прервав ученые занятья,
Должна в очередях стоять я
За Вашей подписью с печатью.
Один лишь Вашей ручки взмах –
И счастье у меня в руках!
Ах!
– Аспиранты и магистры,
Быстро
Расходитесь! Настает
Час обеда!

– Меня, пожалуйста, примите:
Уж год готовлюсь я к защите,
Уже за все подергал нити,
Но ВАК неумолим – и крах
Я вижу свой в кошмарных снах.
Ах!
– Аспиранты и магистры,
Быстро
Расходитесь! Настает
Час обеда!

– Все жду я Вашего ответа,
Ношу в коробках Вам конфеты.
Когда же кончится все это?
Ведь шоколадом уж пропах
Ваш кабинет во всех углах.
Ах!
– Аспиранты и магистры,
Быстро
Расходитесь! Настает
Час обеда!

– А я приезжий, из Полтавы.
Не замечаете меня Вы –
И, мягко говоря, неправы.
С утра весь день я на ногах,
Темно от голода в глазах…
Ах!
[падает в обморок]
– Аспиранты и магистры,
Быстро
Расходитесь! Настает
Час обеда!

5.ІХ.2003

:D
Lucinissima
 
Повідомлення: 185
З нами з: 02 вересня 2011, 17:12

Далі

Повернутись до УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей


cron